Ненароджені хочуть жити

Сценка “Ненароджені хочуть жити”

Дійові особи
4 людини (всі можуть бути дівчата)

Музика та музичні ефекти
Музика може звучати на протязі всієї сцени, але особливо важливо, при останньому монолозі, стук серця.

Костюми
Всім можна одягнути довгий чорний одяг, але це не обов’язково.

Чотири людини стоять у ряд спиною до глядачів. Кожний по черзі повертається та розповідає свою історію. Потім знову стає в початкову позицію.

Монолог 1
Ви хочете знати мою історію? Послухайте, я розповім вам її. Я народилася у багатій сім’ї, мої батьки мали свій бізнес, я ні в чому не мала потреби. Я отримала блискучу освіту. Але саме головне, що я мала у своєму житті – це музичний дар. Здібності виявились ще в дитинстві. За своє життя я написала багато музичних творів, мені аплодували переповнені зали. Моєю музикою насолоджувались мільйони людей. Вона принесла стільки радості в їхньому житті.
Але, насправді це не моя історія життя. Тому що і життя в мене не було зовсім. Його перервали на самому початку. Мої батьки були занадто зайняті, щоб мати дітей. Їм було не до мене. Вони позбавились мене, а свою старість провели в глибокій самотності.

Монолог 2
А в мене інша історія. Я не мала в своєму житті концертів, але була відомим лікарем. Велика кількість людей отримали від мене медичну допомогу. Я була радою позбавляти їх болю. За своє життя мені вдалося зробити багато відкриттів у медицині і провести декілька унікальних операцій. Моя головна заслуга у житті – це відкриття засобу проти раку. Так, я знайшла ліки проти цієї невиліковної хвороби, і все людство було вдячне мені за це.
Але насправді цього не було. Тому що мені просто не дали народитися. Моїм батькам не потрібна була третя дитина в сім’ї. Тому моя мати зробила аборт. Про мене більше не згадували. В старості моя мати залишилась одинокою. Вона провела свою старість у бідності. Батько рано помер. Від раку.

Монолог 3
А в моєму житті не було нічого особливого. Мої батьки були простими людьми. Я не стала ні лікарем, ні музикантом. Але у мене була чудова сім’я: чоловік, діти. Я була щасливою. Я була щасливою, тому що живу, тому що можу чути сміх дітей, тому що можу бачити захід сонця. Людині не так багато потрібно для щастя.
Але насправді його не було, цього щастя, як і не було мого життя. Мої батьки були зовсім молодими, коли моя мати завагітніла. Я була для них несподіванкою, я була для них ганьбою, бо вони навіть не були одруженими. Мене позбавились, як непотрібної речі. А моя матір більше не змогла мати дітей.

Монолог 4
Монолог починається з декількох ударів серця, які поступово затухають при перших словах, а потім знову з’являються в кінці сцени

Мамо? Де ми, мамо?
Що це за люди в білих халатах, мамо?
Навіщо вони оглядають тебе?
Вони говорять, що не буде боляче, мамо. Кому не буде боляче?
Мені страшно, мамо. (невелика пауза)
Мамо… Ти хочеш позбавитися від мене, мамо?
Вони вб’ють мене, правда? Вони просто виріжуть мене, так?
Мене не буде, мамо! (невелика пауза)
Ти кажеш, що я була твоєю помилкою. Мамо! Але я не винна!
Я хочу жити, мамо! (невелика пауза)
Ти не хочеш мене, мамо?
Ти ніколи не народиш мене, мамо?
Ти ніколи не почуєш мого голосу?
Ти не будеш тримати мене на колінах, мамо?
Але в мене вже б’ється серце, мамо! (невелика пауза)
Мамо… Мамо, що вони роблять?
Мені боляче, мамо. Мамо!
Я хочу жити! Ма-а-ма!
(стук серця: два подвійних удари і останній одиночний)

КІНЕЦЬ